Лідерство попри вигорання: як трансформуються кар’єрні амбіції українок під тиском війни

Виклики повномасштабної війни безпрецедентно трансформують українське суспільство, переформатовуючи ставлення громадян до власного самопочуття, життєвих пріоритетів і професійної реалізації. Четверта хвиля щорічного дослідження «Пульс жіночого самопочуття», проведена дослідницькою компанією Gradus спільно з ГО «Післязавтра», цьогоріч уперше охопила ширший контекст, порівнявши досвід і кар’єрні стратегії українських жінок і чоловіків. Результати продемонстрували стійкий парадокс: на тлі глибокого емоційного вигорання та стресу в суспільстві зріє сильний запит на лідерство, професійне зростання та перекваліфікацію.

Війна позбавляє спокою, але не амбіцій: психологічне тло

Тривалі бойові дії мають суттєвий індивідуальний вплив на громадян. Українці зазначають, що війна насамперед позбавила їх спокою (72% загалом). При цьому жінки гостріше відчувають цю втрату — 76% проти 68% у чоловіків. Крім того, опитані заявляють про втрату здатності планувати (49% загалом, 53% серед жінок) та бачення перспектив (44% загалом).
Подібний тиск безпосередньо позначається на щоденному самопочутті. Емоційне вигорання за останній рік констатують 49% опитаних українців. Серед жінок цей показник сягає критичних 56%, тоді як серед чоловіків становить 42%. Зростання рівня стресу порівняно з минулим роком фіксують 47% жінок та 41% чоловіків. На погіршення психологічного стану скаржаться 43% респондентів, а на погіршення фізичного — 42% без суттєвих гендерних відмінностей.

Водночас навантаження на жінок продовжує зростати. Протягом минулого року вони стали витрачати значно більше часу на хатні справи (38%), турботу про власне здоров’я (46%), догляд за родичами (30%) та дітьми (24%).

Зростання запиту на лідерство та нові кар’єрні стратегії

Попри колосальне навантаження та втому, динаміка свідчить про внутрішню мобілізацію та розвиток амбіцій. 48% опитаних українських жінок заявляють, що прагнуть кар’єрного зростання та лідерських ролей, що демонструє поступове зростання порівняно з попередніми роками. Чоловіки демонструють дещо вищий показник прагнення — 53%.

Ще вищою є безпосередня готовність до лідерства й відповідальності в управлінні проєктами чи організаціями: 55% жінок готові до підвищення (відчутний стрибок порівняно з 50% у 2024 році). Серед чоловіків готовність висловили 65%.
У питанні вибору типу кар’єри погляди чоловіків та жінок солідарні: на першому місці опинилося бажання розвивати власний бізнес або самозайнятість (29% загалом). Проте 22% жінок зазначають, що кар’єрний розвиток наразі не є їхнім пріоритетом (проти 17% серед чоловіків).
Що мотивує до кроку вперед? Якби респондентам запропонували підвищення зі значно більшим навантаженням, вирішальним фактором для 45% жінок та 40% чоловіків стало б значне підвищення доходу. На другому місці — збереження балансу між роботою та особистим життям (19% загалом).

Головними чинниками, які стоять на заваді професійної реалізації, українці називають відсутність миру (43% жінок, 47% чоловіків) та економічну нестабільність (35%). Суто внутрішніми бар’єрами для жінок залишаються брак сміливості й рішучості (35%) та невпевненість у собі (34%). Попри це, у робочому середовищі колеги високо оцінюють професійні якості жінок: 78% жінок-коліжанок вважають впевненими у собі, а 83% відзначають їхні високі організаторські здібності.

Потенціал перекваліфікації у традиційно «чоловічі» професії

В умовах дефіциту кадрів готовність жінок опановувати нетрадиційні сфери діяльності стає ключовим ресурсом для економіки країни. Дослідження виявило високий інтерес до цієї теми: 56% жінок хочуть отримати більше інформації про можливості перекваліфікації у традиційно чоловічі професії.
Проте на шляху до зміни фаху жінки бачать низку суттєвих перепон: труднощі з поєднанням роботи та сімейних обов’язків (46%), упередження в суспільстві або близькому оточенні (26%), дискримінація з боку колег чи керівництва (25%) та відсутність необхідних знань (25%).

При цьому головними критеріями для вибору «чоловічої» професії (за умови безкоштовного навчання) для жінок є висока заробітна плата (64%), гнучкий графік роботи (49%) та відсутність дискримінації та упереджень на робочому місці (27%).

«Ми бачимо, як війна виснажує українців психологічно: рівень вигорання серед жінок сягнув рекордних 56%, а навантаження вдома та в побуті продовжує множитись. Але парадокс нашої реальності полягає в тому, що попри втому, жінки акумулюють внутрішні ресурси — понад половину з них готові ставати лідерками, брати відповідальність та опановувати нові професії, зокрема й традиційно “чоловічі”. Суспільство та бізнес мають реагувати на цей запит: створювати програми безкоштовного навчання, впроваджувати гнучкі графіки та, головне, викорінювати дискримінаційні практики під час найму та всередині команд», – коментує результати Євгенія Близнюк, соціологиня, засновниця та CEO дослідницької компанії Gradus.

Організаційна культура: прихована дискримінація та токсичність

Дослідження підняло важливий пласт проблем, пов’язаних із поведінкою працедавців та атмосферою в колективах. Хоча 71% опитаних вважають робоче середовище у своїх компаніях комфортним, реальний досвід свідчить про наявність явних проявів гендерних стереотипів та упереджень.
Так, під час прийому на роботу 39% жінок досі стикаються із запитанням: «Чи є у вас діти, про яких ви піклуєтеся?» (чоловікам таке питання ставлять у 23% випадків). 26% жінок запитують про плани щодо народження дітей, а 22% — про плани йти на лікарняний у разі хвороби дитини. Чоловіків про декрет чи лікарняні питають в рази рідше (18% та 16% відповідно).
Окрім того, протягом останнього року на робочому місці жінки частіше за чоловіків стикалися з токсичними проявами: надмірна критика або створення напруженої атмосфери — 27%, ігнорування чи знецінення думки — 21%, несправедливе ставлення через стать, вік тощо — 17%, і принизливі коментарі або сексистські жарти — 10%.

Лише 62% жінок, які пережили неналежне ставлення, наважуються повідомити про це керівництву (проти 72% чоловіків). Головними причинами мовчання є невпевненість у тому, що скаргу сприймуть серйозно (31%), та переконання, що ситуація не була достатньо вагомою (27%). До того ж, у 35% випадків звернень жінок жодної реакції від керівництва так і не послідувало.

«Четверта хвиля дослідження показала небезпечний для України парадокс: рівень емоційного вигорання серед жінок стрімко зростає, але водночас зростає і їхня готовність брати на себе відповідальність, лідерство та нові професійні ролі. Український ринок праці дедалі більше тримається на жіночій здатності адаптуватися до кризи, однак досі недостатньо трансформує цю витривалість у рівний доступ до впливу, можливостей і безпечного робочого середовища. Запитання на співбесідах про народження дітей, толерування токсичної поведінки чи недовіру до жіночої компетентності — це вже не “окремі випадки”, а сигнали системної інертності. Якщо бізнес і держава справді розглядають жінок як опору економічного відновлення, то мають інвестувати не лише у перекваліфікацію та нові можливості, а й у культуру поваги, довіри та справедливих правил гри», – переконана Ірина Рубіс, голова ГО «Післязавтра», співзасновниця Biasless, стратегиня з різноманіття та інклюзивності.

Повний аналітичний звіт дослідження доступний до завантаження через форму нижче.

Дослідження проведене дослідницькою компанією Gradus методом самозаповнення анкети в мобільному додатку Gradus. Цільова аудиторія дослідження: чоловіки та жінки віком 20-50 років, працевлаштовані із середнім рівнем доходу, а також студенти, які проживають на території України у містах за чисельністю населення 50 тис. осіб та більше (окрім тимчасово окупованих територій та територій, на яких ведуться активні бойові дії). Період проведення поля: 1 хвиля — 6-8 квітня 2023 року; 2 хвиля — 17 – 23 травня 2024 року; 3 хвиля — 10-11 березня 2025 року; 4 хвиля — 23-26 квітня 2026 року. Розмір вибірки: 1 хвиля — 1029 респондентів; 2 хвиля — 1168 респондентів; 3 хвиля — 1000 респондентів, 4 хвиля — 2000 респондентів.